Аластер Рейнольдс — Дом Солнц |
|
Автор: Аластер Рейнольдс
Аннотация на книгу «Дом Солнц»:
Номинации: 2009: Премия Артура Ч. Кларка // Роман |
Только что закончил. Под впечатлением - очень эпическая вещь. Вначале идёт туговато, потом сложно оторваться. Однозначно, читать стоит!!!
Не понравилось. Люди-клоны с возможностями богов, великаны и прочая сказка. До завязки сюжета не дочитал - его и нет там. Бесцельная жизнь богов как-бы.
Читал в прошлом году, читать однозначно стоит. Имхо. Не самая сильная у автора, но атмосфера и масштаб потрясает.
кто нибудь читал книгу,не стихи?стоит браться за неё?
И кого убедительно просить, чтобы уберечь психику от Топаза-Чпокабры?!Или пройтись с томиком Шевченка по всем коментам?
Как там дальше:
...Полетіла Катерина
І не одяглася.
«Мабуть, добре Московщина
В тямку їй далася!
Бо уночі тілько й знає,
Що москаля кличе». /106/
Через пеньки, заметами,
Летить, ледве дише.
Боса стала серед шляху,
Втерлась рукавами.
А москалі їй назустріч,
Як один верхами.
«Лихо моє! Доле моя!»
До їх... Коли гляне —
Попереду старший їде.
«Любий мій Іване!
Серце моє коханеє!
Де ти так барився?»
Та до його... За стремена...
А він подивився,
Та шпорами коня в боки.
«Чого ж утікаєш?
Хіба забув Катерину?
Хіба не пізнаєш?
Подивися, мій голубе,
Подивись на мене —
Я Катруся твоя люба.
Нащо рвеш стремена?»
А він коня поганяє,
Нібито й не бачить.
«Постривай же, мій голубе!
Дивись — я не плачу.
Ти не пізнав мене, Йване?
Серце, подивися,
Їй же богу, я Катруся!»
«Дура, отвяжися!
Возьмите прочь безумную!»
«Боже мій! Іване!
І ти мене покидаєш?
А ти ж присягався!»
«Возьмите прочь! Что ж вы стали?»
«Кого? Мене взяти?
За що ж, скажи, мій голубе?
Кому хоч оддати
Свою Катрю, що до тебе
В садочок ходила,
Свою Катрю, що для тебе
Сина породила?
Мій батечку, мій братику!
Хоч ти не цурайся! /107/
Наймичкою тобі стану...
З другою кохайся...
З цілим світом... Я забуду,
Що колись кохалась,
Що од тебе сина мала,
Покриткою стала...
Покриткою... Який сором!
І за що я гину!
Покинь мене, забудь мене,
Та не кидай сина.
Не покинеш?.. Серце моє,
Не втікай од мене...
Я винесу тобі сина».
Кинула стремена
Та в хатину. Вертається,
Несе йому сина.
Несповита, заплакана
Сердешна дитина.
«Осьде воно, подивися!
Де ж ти? Заховався?
Утік!.. нема!.. Сина, сина
Батько одцурався!...